Презентація чергової книги калуської журналістки Дарії Ониськів – 

про родину Дяконів

У неділю, 17 березня, в Калуській центральній бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка відбулася презентація книги калуської журналістки Дарії Ониськів (Мельник) «Ярослав Дякон: тернова доля галицького інтелігента», яка вийшла з друку на початку січня цього року в Івано-Франківському видавництві «Фоліант».
Книга побачила світ частково за кошти міського бюджету Калуша в рамках діяльності міської комісії з підтримки книговидання місцевих авторів (голова Любов Максимович). Презентація зорганізована музейно-виставковим центром спільно з центральною бібліотекою.
Модерували захід заслужений вчитель України, письменниця Оксана Тебешевська і старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини Іван Тимів. Іван Миколайович подав наукову характеристику книги за розділами, використаними джерелами й літературою. Акцентував на новизні даного видання.    
Як наголосила авторка книги, її презентація в Калуші невипадкова. Адже в ці роки минає 100 років з часу, коли родина Дяконів переїхала на Калущину. Тоді о. Григорія Дякона направили парохом у с. Кропивник. У цьому селі він ніс свій священичий обов’язок понад 20 років, водночас з 1927 по 1936 рік виконуючи місію декана калуського ГКЦ. Після його смерті в 1942 році в Кропивник прийшов його син о. Роман Дякон, свій душпастирський послух він ніс тут до 1978 року. Майже 30 років вчителював у селах Калущини інший син о. Григорія Ярослав Дякон, 120-річчю від дня народження якого присвячена книга Дарії Ониськів.  З 1922 року він був учителем у Слободі Небилівській коло Перегінського, з 1925 по 1940 – директором народної школи в Петранці долішній, рідному селі авторки, а з 1940 по 1949 директорував у Голині. Працювала вчителькою і їхня сестра Софія Дякон – у Кропивнику й Тужилові. Калушани й мешканці навколишніх сіл добре знають сім’ю доньки Я. Дякона Віри Пілянської. А пані Віру знають як калуську союзянку старшого покоління, яке перенесло чимало на своєму життєвому шляху та, попри все пережите, залишилося вірним своїм переконанням. На жаль, через стан здоров’я пані Віра не змогла бути присутньою на презентації.
Дарія Ониськів також акцентувала на тому, що священича просвітянська родина Дяконів завжди була активна в громадському житті. Тому невипадково її переслідувала як польська, так і російська чи радянська й німецька влади. Отець Григорій Дякон був серед вивезеного росіянами в 1914–1915 роках галицького греко-католицького духовенства. Я. Дякона разом з іншими студентами Українського таємного університету польська влада заарештувала й кинула до львівської тюрми «Бригідки». Старшого сина Я. Дякона Ігоря в 1943 році гестапо заарештувало разом з іншими оунівцями в Станіславі. У 1947 році його, студента Станіславського медінституту, засудили на 10 років радянських таборів з позбавленням прав на 5 років. А в 1950 році всю сім’ю Я. Дякона (крім нього – дружину Софію, сина Ореста й доньку Віру) виселили в Томську область. Звільнили в 1956-му, а реабілітували аж у 1992-му.
Ярослав Дякон народився 10 січня 1899 року. З 10-річного віку навчався у Львівській гімназії. Брав активну участь у залученні учнів і студентів Львова на похорон Івана Франка. Він також переносив його останки під час перепоховання. Будучи 16-річним гімназистом, Я. Дякон вступив до Легіону січових стрільців. Він також був офіцером Української Галицької Армії. Педагогічну освіту Я. Дякон здобув у Львівській вчительській семінарії, яку закінчив у 1922 р.
Ярослав Дякон досить активно проводив просвітянську роботу. За його сприяння в Слободі Небилівській було збудоване приміщення кооперативи «Праця». Також він допоміг відкрити в цьому селі молочарню. З ініціативи Я. Дякона у 1928 році в Петранці долішній відновила свою роботу читальня «Просвіти». У 1938–1939 рр. з його ініціативи в Петранці долішній була зведена трикласна початкова дерев’яна школа. Оксана Тебешевська наголосила на великій заслузі Я. Дякона в тому, що він зберіг у тайнику разом зі своєю власною бібліотекою «Записник Товариства «Просвіта» с. Голинь з 5.02.1936 р до 3.09.1939 р.». Його у вересні 1991 р. голинським просвітянам передала донька Віра Пілянська.
Присутні на презентації переконалися в неабиякій цінності щоденників, які Я. Дякон вів із 1958 по 1982 р. Почав їх писати в Сибіру і продовжив у Кропивнику, куди приїхав з Сибіру, бо будинок у Львові сім’ї не повернули. Щоденники збереглися в родинних архівах його доньки Віри Пілянської та онука киянина Андрія Дякона. Окреме місце в Щоденниках займають записи, які стосуються діяльності церков. За ними можна прослідкувати, як, що і коли саме забороняли на Калущині як вірним, так і священикам.
Щоденні записи Я. Дякона дають змогу детально відслідкувати життя галицької інтелігенції, яку переслідувала радянська влада й після повернення з Сибіру (не повернули житло, не давали можливості відвідувати церкву, переслідували на роботі тощо). У щоденниках Я. Дякон подає трактування фактів, їх інтерпретацію. А це, як пише у вступній статті  професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу Олег Малярчук, дозволяє з’ясувати його життєву позицію, яка була виразником «інакодумства» .
Оксана Тебешевська звернула увагу присутніх на презентацію  старовинних фотографій, що збереглися в родині Я. Дякона і більшість з яких (переважно в 1920-х–1930-х рр.) зроблені ним особисто в Кропивнику й Петранці, які поміщені в книзі. На цих світлинах можна побачити, як у першій половині і в середині минулого століття одягалися наші краяни, чим займалися, як виглядав їхній побут.
Своє слово про важливість дослідження сказали кандидат історичних наук Ігор Ільницький, колишній викладач коледжу культури Василь Цапів. Згадала, що розповідав її батько про свого вчителя Я. Дякона й уродженка Петранки калушанка Марія Лукач (Ленів). Вітали авторку й бажали подальших напрацювань директор КЗ «Централізована бібліотечна система» Наталія Воробець, автор меморіальної дошки Ярославу Дякону, яку у січні встановили на приміщенні школи в Петранці долішній, скульптор Ігор Семак, головна просвітянка Калущини Леся Кирилович.
Привітати авторку прийшли знайомі, друзі, однокласники, колишні співробітники, герої її газетних статей. Зацікавилися презентацією й знайомі родини Дяконів.