Презентація книжки "Ти" 

Світлани Бреславської-Кемінь

11 червня 2017 року в бібліотечній кав`ярні центральної бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка відбулася презентація книжки відомої калушанки, поетеси, члена Івано-Франківської обласної  організації Національної спілки письменників України Світлани Бреславської-Кемінь «Ти».

Народилася 1969 року в м. Калуші Івано-Франківської області. Навчалася в ЗОШ №5. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Викладала українську мову та літературу в школі с. Іза Хустського району Закарпатської області. На даний час працює в університеті.

Поетеса зазначає: писати почала тоді, коли навчилася писати. Але впродовж тривалого часу свій доробок відкладала «в шухляду». У 1973 році, згадує,  була її перша публікація в журналі. Почала друкуватися в обласній та республіканській пресі з 1982 року. Її поезії були вміщені в альманасі «Вітрила 88», а новели та переклад з польської - в часописах «Четвер 93» та «Перевал». Авторка наукових статей з літературознавства та валеології. На даний час є автором чотирьох поетичних збірок «Два кроки до раю» (2015), «Переступи поріг» (2015), «Вниз головою» (2016), «Ти» (2017)

Авторка зізнається: «Все, що в душі – те і на папері. Все, що нею написано - пережито».

Чорні книги пам’яті зазвичай несуть трагічні мотиви. Та коли це пам´ять про втрачене кохання, їх поетичну тканину прострілює червона барва сердечного вигуку – «Ти»! Хто це той щасливець, кого удостоїться увічнити лірична рука доторку до найпотаємнішого в людині, визначаючи гаму почуттів, суть взаємин, котрій достатньо на дотик відчути його ім’я? Любов – таки сліпа і виводити її літери залишається подушечками пальців.Саме про це йде мова у  четвертій збірці поезій талановитої письменниці з Івано-Франківська Світлани Володимирівни Бреславської під однойменною займенниковою назвою «Ти».

Поезія збірки – це почуття кинуті на вітер, розбризкані як морська піна, попіл по полю долонькою жіночої душі, котра хоронить своє єдине кохання, надаючи йому право жити у вічній пам’яті її серця.:

 так несподівано

випав дощем травень

пролопотів листям

розтікся струмками

кажеш: – Пригода…

а я не вірю

бо я руками

збираю роздушені

ягоди спогадів

витираю морву

червону з пальців

з ніг обтрушую листя

зелене

я буду чекати

буду чекати

думай про мене (с. 77)