Година скорботи 

«Великий голод: 

Україна пам'ятає, світ визнає»

19 листопада в центральній бібліотеці ім. Т.Г.Шевченка відбулась година скорботи «Великий голод: Україна пам'ятає, світ визнає», приурочена Дню пам'яті жертв голодоморів.
Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи! Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя. 1932 рік… тридцять… чорний рік. Прах мільйонів українців стукає в наші серця; їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.
День пам'яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2007 років. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом.
Присутні на заході учні 9-В та 9-Б класу ЗОШ I-III ступенів №3 під керівництвом Романишин Людмили Степанівни та Клюшти Галини Романівни, переглянули відеоролики, присвячені пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках; пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття.
Калуський поет Богдан Сімків зачитав декілька віршів, присвячених подіям того часу.
Заходи до Дня пам'яті жертв голодоморів проходять по всій Україні та у багатьох країнах світу. На території України буде приспущено Державний прапор та обмежено проведення заходів розважального характеру. О 16:00 в кожній домівці й установі українці запалять свічки пам'яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.
Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.